Історія радіочастотних коаксіальних з'єднувачів відносно коротка; UHF роз'єм, представлений в 1930 році, був першим у своєму роді. Під час Другої світової війни розвиток радарів, радіо та мікрохвильового зв'язку привів до створення серій роз'ємів, таких як N, C, BNC і TNC; зокрема, роз’єм N-типу винайшов Пол Ніл, а роз’єм BNC винайшли Пол Ніл і Карл Консельман.
Мініатюрні продукти, такі як SMA, SMB і SMC, з’явилися після 1958 року. У 1964 році Сполучені Штати встановили військовий стандарт MIL-C-39012 («Загальні специфікації для радіочастотних коаксіальних з’єднувачів»), що поклало початок тенденції до стандартизації, серіалізації та універсальної сумісності в галузі. Спеціалізоване виробництво радіочастотних коаксіальних роз’ємів у моїй країні почалося лише в 1970-х роках.
У 1996 році компанія I-PEX випустила «CABLINE® I», перший у світі мікрокоаксіальний роз’єм, розроблений для диференціальної передачі цифрового сигналу. У 2009 році модель компанії CABLINE®-VS була сертифікована як стандартний роз’єм для стандарту VESA «Широкоформатна панель ноутбука 16:9 зі світлодіодним підсвічуванням».
У міру розвитку повних системних технологій коаксіальні радіочастотні роз’єми мають тенденцію до мініатюризації (та мікромініатюризації), вищих частот, технології поверхневого монтажу, багатофункціональності, високої продуктивності та високої потужності. Ці розробки спрямовані на задоволення вимог високочастотного, високошвидкісного та високощільного зв’язку в таких секторах, як зв’язок 5G/6G, автомобільна електроніка та авіакосмічна промисловість.